1871 народилася Леся Українка (Лариса Косач), письменниця, перекладач, фольклорист, громадська і культурна діячка. У 1881 захворіла, 1883 у неї діагностували туберкульоз кісток. Отримала домашню освіту, знала багато європейських мов. 1890 у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник "Стародавня історія східних народів". Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х, коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка "Плеяда". Впродовж 1893–1902 у Львові опубліковано 3 поетичні збірки. Протягом 1903–1913 написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована. У 1896–1898 Леся Українка стає однією із співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації. У другій половині 90-х років 19 ст. Леся Українка звернулася до драматургії. Перша її драма – "Блакитна троянда" (1896) з життя української інтелігенції. Розвинула новий жанр – драматичну поему. До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми "Камінний господар" (1912) і "Лісова пісня" (1911). Леся Українка упродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – "Купала на Волині" – опублікована в 1891. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; у 1903 вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904 у неї виникає задум видати "Народні пісні до танцю" (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908 записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку впорядкував і видав 1913 К. Квітка. Період найбільш активної участі в громадському житті припадає на 1902–1903 роки, коли, перебуваючи в Сан-Ремо (Італія), Леся Українка веде листування з Феліксом Волховським у Лондоні та Михайлом Кривинюком у Празі. Темою листування було видання нелегальної літератури, з якої до нас дійшов переклад "Казки про царя Семена". В той час Леся Українка готувала твір під назвою "Наше життя під царями московськими", який на сьогодні не знайдено. В червні 1906 Леся Українка була обрана до правління київської "Просвіти", де вона опікувалась бібліотекою. Після 1907 Леся Українка через прогресуючу хворобу була змушена жити переважно за межами України. Датовані 1913-м – останнім роком життя – твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми – "Оргія". Свій ліро-епічний триптих – "Що дасть нам силу?", "Орфеєве чудо", "Про велета", в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.
Объяснение:
Это коротко
