для цього часу характерне торжество інтуїції, підсвідомого начала в творчості. митці xx століття — це люди-бунтарі, ідеалісти, інтуїтивісти. вони заперечували природне, реальне, прагнули підйому над реальним досвідом, специфічного осмислення реальної дійсності, відмову від констатації фактів. модерна література — це література дослідження, а не констатації. те, що я сьогодні говорю, завтра може бути висміяне мною.
елітаризм — характерна ознака нової літератури. народництво піддане нищівній критиці й відкинуте як застаріле. замість суспільних відмінностей (шляхетські титули) ознакою обраності виступає всеосяжний інтелектуалізм. крім формальної освіченості й орієнтування в найсучасніших тенденціях світової політики, культури, науки й мистецтва, проникнення в глибину буття активізує інтерес художників слова до таємних знань: містики, теософії, масонства.
індивідуалізм і глибока самотність оточує митців українських слова минулого сторіччя. незрозумілість сучасниками, хворобливе переживання власної виключності, репресії, заслання, арешти, нищення однодумців — усе це викликало страшний дефіцит адекватного спілкування, пошанування й затребуваності власних творів.
епоха атеїзму й позірного торжества теорії еволюції, романтичний ідеал творця як титана-богоборця спричинили поширення "каїнівського синдрому" — ідеалізму й релігійних пошуків поза традиційними церквами, а інколи й поза релігією. літератори цього часу рівняються на ідеал людинобога, де творчість аналогічна божественній дійсності. кожен художній твір і література як така — акт творення нової дійсності.
українська література xx століття — література ночі людської свідомості. більшість митців стали фізично й психічно хворими в комуністичних концтаборах, катівнях нквс, лихолітті революції й двох колосальних воєн. звідси поглиблений інтерес до психоаналізу зігмунда фрейда, іноді психологізм художнього мислення.
