Останнім часом все щось не клеїлося. Справи йшли з рук геть погано. Неприємна втома, апатія, втома і депресія, і, що найгірше, дратівливість... Щось потрібно було міняти, щось робити, кудись бігти... Але що? Куди?! Робота, будь вона недобра! Робота, від слова рабство! Ось воно! РАБСТВО!!! Невже я перебуваю в рабстві? Та ну!!! Бути такого не може! Я ж можу кинути все і покотити в будь-якому напрямку... Ось візьму і поїду куди-небудь... Ось тільки дороблю свої справи... Свої?!! Хіба вони мої? Так, стоп! Справи належать роботі, але ніяк не мені... Або мені? Адже роблю їх я... Але не для себе заробляю гроші, як і всі інші. Заробляти... знову це "раб"! Що це за замкнуте коло такий? Ось!.. Знайшов! Не працюю я, а працюю! Працюю? Ні... щось знову не те... Праця, від слова трудність. Робота і буває важкою, на те вона і робота... Значить вони пов'язані! Важке рабство! Ось що це таке! Мені це потрібно, бути в рабстві, та ще й в такому важкому? Ні, ні, і ще раз ні!!!
На цій думці я раптом виявив, що вже вкотре, напевно в сотий, перетинаю кімнату з одного кута в інший. Посміхнувшись, я глянув у дзеркало. На мене дивилися втомлені почервонілі очі, обвисле обличчя, щільно стиснуті губи і насуплені брови. Начебто я, але не зовсім... Я знав себе завжди життєрадісним,веселим і енергійним, а тут... я спробував посміхнутися, але посмішка вийшла якась вимучена. Ні! Досить! Треба було розвіятися, і я, надівши туфлі, схопивши плащ і легкий шарф, вискочив на вулицю.
Весна! Виявляється вже весна! Сніг вже майже весь зійшов, на відкрилася сірій землі проглядала зелена трава, весело дзюрчали струмки і цвірінькали горобці. Сонце не було, зате був легкий вітерець, і я, обмотавши шарф навколо шиї, поспішив по вулиці, подалі від проблем і турбот.
Світ навколо змінився з того часу, як я останній раз його бачив. Точніше, помічав, бачив-то я його кожен день; а ось чи звертав я на нього увагу... Місто було досить брудним, не буду перераховувати весь той спадок, що залишає нам зима, і запорошеним... Пил був скрізь, на старій сухій траві, на торішньому листі, на стовбурах дерев, асфальті і стінах будинків... Місто вимагало генерального прибирання, але його старий костюм, що поносився, здається, ніхто і не збирався оновлювати. Лише подекуди робилися жалюгідні спроби привести в порядок невеликі ділянки території, залишаючи решту на літо, виросте трава, прикриє срамоту, решта Змиє дощ і зійде... Мабуть люди підсвідомо відчували, що прибирання це теж робота, а раз робота, значить рабство...
Я зупинився... Попереду йшла вона... Легке плаття, не по погоді, ДО РЕЧІ, ледь майоріло на вітрі. Але не її Літнє плаття з короткими рукавами, не її відкриті красиві ноги, і навіть не те, що вона йшла босоніж, привернуло мою увагу. Була деяка дивина в її ході, вона ніби пританцьовувала на льоту... Її маленькі ступні, здавалося, не торкалися землі одного сантиметра, хоча точно стверджувати не беруся. Тонкі кисті рук робили легкі ледь помітні помахи, в такт мелодії, чутної їй одній.
Объяснение:
ХВАТИТ?
