Написати есе на тему: Якби я був Джонатаном, чому б навчив інших

Як Джонатан, я б мав багато мотивації та бажання навчати інших. Особисто для мене навчання є одним з найцінніших та найсильніших інструментів, які можна використовувати для зміни світу навколо себе. Я б почав з простих, але важливих речей, які виявилися корисними для мене в житті.

Перш за все, я б навчав інших основам читання і письма. Це фундаментальні навички, які відкривають двері до невичерпних можливостей у навчанні, розвитку та самореалізації. Через ці навички люди можуть здобувати нові знання, розуміти світ навколо себе і вільно висловлювати свої думки.

Далі, я б працював над розвитком навичок критичного мислення та проблемного мислення. Навчаючи людей аналізувати і оцінювати інформацію, вони зможуть стати самостійними, впевненими у своїх рішеннях та здатними до самовдосконалення. Критичне мислення допомагає розрізняти правдиву інформацію від маніпуляцій та обману, а проблемне мислення стимулює пошук творчих рішень та інновацій.

Також, я б спонукав інших до постійного навчання та саморозвитку. У світі, що постійно змінюється, важливо залишатися в актуальності та вдосконалювати свої навички. Я б показав, як важливо вчитися новому кожен день, збагачувати свій багаж знань і ставити перед собою нові виклики та цілі.

Крім того, я б навчав людей навичкам соціальної взаємодії та співпраці. Наш світ потребує спільної роботи та взаєморозуміння для вирішення складних проблем. Навчаючи інших слухати, спілкуватися та працювати в команді, ми можемо створити гармонійну та справедливу спільноту.

На завершення, я б навчав інших надіяти та мріяти. Справжні мрії надають нам напрямок і мотивацію для досягнення великих результатів. Я б підтримував у людей віру у свої сили, посилював їх впевненість і допомагав їм розкривати свій потенціал.

Як Джонатан, моє прагнення навчати інших походить з моєї віри в потужну силу знань і розвитку. Через навчання ми здатні змінювати світ і покращувати якість життя людей.

Объяснение:

да.

равнодушие, унижение другого человека, отсутствие совести – вот качества, которые приводят к серьезным последствиям, даже к смерти… я считаю, что нужно отвечать за свои поступки, нельзя унижать человека, не стоит утверждаться за счет другого. через многие годы может случиться такая беда, которая станет укором на всю жизнь. чувство вины вырастет до такой степени, что не никто (вспомним предателя иуду и иисуса христа, рассказ а.костюнина "рукавичка" и пропавшая на уроке домоводства рукавичка стала причиной унизительно обыска всего класса: с "вытряхиванием" содержимого из детских портфелей, с публичным раздеванием первоклашек, со слезами, демонстрацией тайных дырочек на носках и колготках, крестиков, которые нужно было прятать в то время. соседа, юрку гурову, из большой бедной семьи с вечно пьяным отцом, кто-то предал, "подставил", подложив рукавичку - засунув за майку. "вор" - раскаленным тавром было навеки поставлено деревней на нем и на всей его семье. сильно и метко выразился александр костюнин, назвав восемь школьных лет тюремным сроком для юрки. мальчик стал изгоем: ему плевали в кружку, бросали портфель в лужу, шапку закидывали в чужой огород, смеялись над ним, унижали… человек формирует свой характер и судьбу под влиянием среды, родителей, школы, общества, друзей. бедненького юрку с семи лет называли вором, он им и стал через тридцать лет, воруя у односельчан последнее. пострадавшие наказали воров, заставив их рубить прорубь – место своей казни. топить их никто не собирался, хотели проучить. но второго унижения юрка не пережил – он повесился. не могу не отметить то, как автор веско и убедительно находит главного виновника – людское равнодушие к внутренним страданиям одного человека. чем созидается мир? мыслью, трудом, совестью. как строится общество? своими духовными устремлениями. но их зарождает школа. дух школы имеет свои основания: вера, праведность, любовь, справедливость, совесть – ее сила. александр костюнин высказал читателю свое, наболевшее: школа не дала ему и другим одноклассникам этих заветных истин, научила лишь унижать друг друга, подобно той учительнице, быть равнодушным к чужой беде. весь текст рассказа, особенно яркие эпизоды: обыск одноклассников и наказание воров через тридцать лет - пронизаны мыслью о том, что нельзя человека оставлять в беде, в равнодушной пустоте. каждое слово писателя так и ранит душу читателя, невольные слезы жгут сердце. хотя я и не знаю карельского языка, но жалобное юркино «миня эн тийе» болью отзывается во мне. люди, не унижайте других, тем самым вы не унизите себя! такими словами мне хотелось бы закончить свое сочинение.