“віруси – неклітинні форми життя” основними формами життя на землі є організми клітинної будови. цей тип організації характерний для всіх видів живих істот, за винятком вірусів, які як неклітинні форми життя. віруси настільки малі, що лише в кілька разів перевищують розміри великих молекул білків. віруси мають розміри 10—275 нм. їх можна побачити лише під електронним мікроскопом. вони легко проходять крізь пори спеціальних фільтрів, що затримують усі бактерії і клітини багатоклітинних організмів. віруси були відкриті у 1892 р. російським фізіологом рослин і мікробіологом д. і. івановським під час вивчення хвороби тютюну. віруси — збудники багатьох хвороб рослин і тварин. вірусними хворобами людини є кір, грип, гепатит а (хвороба боткіна), поліомієліт (дитячий параліч), сказ, віспа тощо. під електронним мікроскопом різні види вірусів мають форму паличок або кульок. окрема вірусна часточка складається з молекули нуклеїнової кислоти (днк або рнк), скрученої в клубок, і молекул білка, розміщених у вигляді своєрідної оболонки навколо молекули кислоти (капсид). віруси не здатні самостійно синтезувати нуклеїнові кислоти і білки, з яких вони . розмноження вірусів можливе лише в разі використання ферментних систем клітин. потрапивши у клітину, віруси змінюють і перебудовують обмін речовин у ній, внаслідок чого клітина починає синтезувати молекули нових вірусних часточок. поза клітинами віруси переходять у кристалічний стан, що сприяє їх збереженню. у житті вірусів можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до клітини, вторгнення вірусу в клітину, латентну стадію, утворення нового покоління вірусів, вихід віріонів. у латентну стадію вірус ніби зникає. його не вдається виявити або виділити з клітини, але в цей період уся клітина синтезує необхідні для вірусу білки і нуклеїнові кислоти, в результаті чого утворюється нове покоління віріонів. проникнення вірусу в клітину організму хазяїна розпочинається із взаємодії вірусної часточки з поверхнею клітини, на якій є особливі рецепторні ділянки. оболонка часточки вірусу має відповідні прикріпні білки, які "впізнають" ці ділянки. саме цим зумовлена висока специфічність вірусів стосовно клітинхазяїв: часто віруси уражують лише певний тип клітин якогось виду організмів. так, вірус поліомієліту уражує лише нервові клітини людини, а вірус тютюнової мозаїки — клітини листків тютюну. якщо часточка вірусу прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до інших місць на поверхні клітинихазяїна, то зараження останньої може і не відбутися. отже, наявність рецепторних ділянок на поверхні клітини визначає її чутливість до того чи іншого виду вірусів. усередину клітинихазяїна вірус може проникнути різними шляхами. часом оболонки вірусних часточок зливаються з клітинною мембраною (як у вірусу грипу), і днк виявляється у цитоплазмі клітини, іноді вірусна часточка потрапляє в клітину шляхом піноцитозу, після чого ферменти клітинихазяїна розщеплюють її оболонку і вивільняють нуклеїнову кислоту
Спасибо
