Упершій половині xiii століття монголо-татарські орди, очолювані батиєм, захопили київ і попрямували через карпати в угорщину. вояка батий вогнем і мечем плюндрував землю галицької русі. але мужньо боронився український народ. про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає іван франко в повісті "захар беркут". служіння народові було метою життя дев'яносторічного захара. усе своє життя віддав він громаді. дізнавшись про наближення ворога, захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. старого беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. то ж, заручившись сусідською , послухавши поради захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. саме в цю складну хвилину старий беркут отримує звістку про те, що його син максим живим захоплений у полон. захар не йме віри дим словам: максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. але максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута. на душі в захара беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? та чи здобудуть вони перемогу? сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить. захар беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин тугар вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого максима живим. люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце захара, і пропонують прийняти пропозицію. але старий беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема".
Спасибо
