Давні корені мають українські думи. вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле україни та відданих рідній землі героїв. одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «дума про марусю богуславку». мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — марусі богуславки. він видався мені цікавим і неоднозначним. доля марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. однією з таких дівчат і була маруся богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день великдень». побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила їм. спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. козаки засмутилися і почали проклинати бранку. але маруся пообіцяла випустити їх на волю. отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків: ой, козаки, ви, бідші невольники! кажу я вам, добре дбайте, в городи християнські утікайте… вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто богуслав. вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. для лакомства нещасного». але я , що не можна вважати, ніби маруся « потурчилась, побусурменилась». хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.
Спасибо
