Удумі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, маруся, попівна богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». невольники, які тридцять літ «божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. тоді маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. у святу неділю маруся богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного! » маруся богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. не маючи змоги повернутися в україну, вона є невільникам-козакам зробити це.
Спасибо
