Джейбез Вілсон - це?​

Лондон. 1890-й рік. До Шерлока Холмса та доктора Вотсона приходить рудоволосий чоловік на ім'я Джабез Вілсон. Він розповідає дивну історію, яка нещодавно з ним сталася. За його словами, він володіє невеликим ломбардом, в якому працює з молодим асистентом Вінсентом Сполдінґом. Кілька тижнів тому Сполдінґ, прочитавши оголошення в газеті про те, що «Спілка рудих» пропонує легку, але високооплачувану роботу рудоволосим людям, почав умовляти свого шефа відповісти на оголошення. Джабез Вілсон, заінтригований оголошенням, прийшов на інтерв'ю й несподівано відразу отримав місце, як йому пояснили, через відтінок кольору свого волосся. Протягом наступних кількох тижнів Джабез Вілсон приходив на роботу в невеликий ізольований офіс і за кілька годин на день переписував Британську енциклопедію, отримуючи непогану платню. Одного разу, прийшовши, як завжди, на роботу, він побачив оголошення, що „Спілка рудих“ розпалася. Він Холмса до йому розібратися в цій дивній історії і дізнатися, що трапилося. Холмс обіцяє до Холмс і Вотсон зустрічаються з Вінсентом Сполдінґом у ломбарді, й протягом короткої бесіди з ним досвідчений Холмс помічає, що його штани на рівні колін брудні. Детектив також звертає увагу на те, що, постукавши тростиною по поверхні проїзної частини вулиці, яка пролягає між ломбардом і банком, він чує глухий звук, ніби там порожньо. Зіставивши і проаналізувавши ці та інші факти, Холмс робить висновок, що зловмисники планують пограбувати банк, зробивши підкоп до нього з боку ломбарду. А вся вигадка щодо «Спілки рудих» знадобилася їм тільки для того, щоб мати доступ до ломбарду Джабеза Вілсона, змусивши його відлучатися кожен день для роботи в загадковому офісі для рудих.

сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

1голосистий хлопчик2пісні про рідну землю3хлопця вкрали4тужні пісні5 цвіркун