2. Як звати головну героїню твору? *
Іра
Сніжана
Софійка
3. Як називалося село, де жила бабуся Софійки? *
Покровчик
Вишнопіль
Половинчик
4. Ім'я маленького братика Софійки? *
Ростик
Вадим
Сашко
5. Прізвисько кота Софійчиної бабусі? *
Мурчик
Коток
Фунтик
6. У кого в роду Софійки з'явилися коралі? *
мами Софійки
прабабуся Клави
тітки Сніжани
7. Чим схожі між собою були Міщенки? *
мали подвійну душу
були балакуни
були всі бідні
8. У кого закохалася Софійка? *
Сашка
Гордія
Вадима
9. Загадковим хлопчиком у творі виявився… *
колишній однокласник Софійки;
далекий родич Сніжани;
син нареченого Сніжани;
10. Кому належать слова "Гроші ведуться, щастя – ні грама!"? *
Гордію Кулаківському
Данилу Міщенку
Вадиму Кулаківському
11. Про кого сказано: "Уже мало не коло самого будинку мусила ховатись у кущі. Біля рогу стояв худенький хлопчик із прив'ялим букетиком польових квітів. Знудьговано колупав носком святкового босоніжка пилюку й раз по раз діловито поглядав то на руку, де в людей буває годинник і де в нього нічого не було..." *
Софійку й Сашка
Софійку й Вадима
Іринку й Вадима
12. Яке слово вимовляла Софійка, щоб потрапити у минуле? *
Шафа
Коралі
Минуле
13. На яке прізвище поміняв своє нащадок Міщенка? *
Будьоний
Щербань
Білий
14. Кого з роду Кулаківських ла Софійка і вирішила врятувати? *
Катерину
Олену
Франю
15. Як звали Пустельника? *
Іван
Микола
Семен
16. Назвіть прізвисько кобили Зосі *
Мальва
Гніда
Нора
17. Чому Зося так і не вийшла заміж за Міщенка? *
Злякалася батька
Не кохала Мішеля
через злидні Мішеля Міщенка
18. Сашко продавав…: *
дрова і букетики рясту;
соняшникове насіння і фіалки;
хмиз і букетики троянд;
19. Таємниця роду Кулаківських полягала у…: *
проклятті роду;
таємничому спадку;
у таємничому замку; Г таємничому листі. (0,5б
20. Софійка мимохіть стала свідком…: *
крадіжки грошей предком Кулаківського;
шахрайської оборудки предка Кулаківського;
таємної змови предка Кулаківського зі злочинцем
21. Вадим пояснив свій вчинок із коралями…: *
прокляттям роду;
пристрастю до коштовностей;
В боргами;
22. Куди потрапила Софійка під час останньої мандрівки у шафі? *
у минуле своєї бабусі
у минуле Сніжани
у майбутнє

як кажуть ближня людина це найдорожча людина у світі! ця людина зазвичай протягом у сього житя тебе є,є у тому що ти не вмієш або в тому що не виходить,розділяє завжди щастя,радість,успіх.а також в будь-яку хвилину може розділите якесь велике чи недуже горе,підтримати у тяжку хвилину в твому житті.досить почути декілька заспокойливих слів з її вуст у скрутну хвилину як в тебе падає камінь з души і ти одразу заспокоюєшся! одним словом ближня людина це !

але бувають такі моменти як ця людина може себе нетак повести в тій чи іншій ситуації,а такі моменти бувають! тобто вона можете десь щось обазливе сказати але це буде сказане з гарячу або просто з поганого настію.не потрібно ображатися на неї! навіть якщо вона тебе підставила чи підвила я впевнина це було не нароком.звичайно в такі моменти дуже стає образли і боляче на душі і одразу забувається те все добре що зррбила ця людина для тебе! а нетреба одразу забувати такі моменти требе просто не ображатися і прощату ту людину,бо вона ближня! я думаю що та людина теж все зважить і зрозуміє що вела себе не так!

п.с.склала !  

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну. 

на долю головного героя випало велике випробування: він сліпий від народження, і повинен поступово прийти до розуміння своєї цінності і необхідності в цьому світі. спочатку йому складно спілкуватися з однолітками, але поява в його житті евеліни приносить йому чимало приємних хвилин: він знаходить подругу, близьку людину. по суті, петро хоче знайти своє місце в житті, але спочатку йому потрібно прийняти факт власної сліпоти. довго він не може змиритися з тим, що не такий як всі, що не бачить світ. він повинен прийти до розуміння того, що володіє великим талантом, і захотіти його розвинути до високого рівня. багато в чому досягнення цієї мети сприяє вплив дядька максима, який вигадує для племінників нові випробування. ми бачимо, як з недовірливого і невпевненого юнака петро поступово стає сильною людиною, люблячим життя. коли він перестає жаліти себе і починає дихати на повні груди, результати не змушує на себе чекати: і ось петро вже сліпий музикант. короткий зміст історії розповідає про те, як у нього утворюється сім’я, особисте щастя.

«…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю». «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…» «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…» «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…» «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово». «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію». остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя. на початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го». вольнолюбивий характер остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати. це рішення було для остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану соломію. вони зустрінуться із соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі. остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. так і сталося: поранення після переправи через дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть соломії… він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. таку дорогу ціну довелося заплатити остапу за свободу.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua