1. Які почуття викликає у вас полонений німець Фрідріх? Аргументуйте відповідь.

2. Чи погоджуєтеся ви зі словами В. Симоненка, що необхідно «мріяти й шукати, доки жити»? (Поезія «Гей, нові Колумби й Магеллани»)

1)навкруги ні душі. тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. воно мені заважає. що там? я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. я не хочу про вас думати. я краще ляжу. погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».

2)просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. стою і слухаю. повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. і повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.

3)пізно я повертався додому. приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. в складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний ісав.

4)от-от, здає тью-і, тью-і, ті-і-і ні, зовсім не так. трійю-тіх-ті і не подібно. як вони оте роблять, цікавий я знати? б'ють дзьобами в золото сонця? грають на його проміннях, наче на струнах? сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?

разберись, , сама, где какие образы)

коли я прочитала вірш в.бичка "ти думаєш, деревам не болить? ", у мене він викликав почуття жалю до природи. яка вона незахищенна від людської і, нахабства, малодушшя. ми отримуємо від природи все: корисні копалини, чисте повітря,що  так необхідне для нашого життя, овочі та фрукти, затінок в спеку. так давайте же берегти та любити природу, бути вдячними їй за наше життя.

ту, яка любить і поважає традиції, мову та людей свого народу. (коротко, правильно та ясно)

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.