Характеристики недочеревника и недопопелюшки

компроміс, поза сумнівом, присутній завжди, лише для одних він - явний, для інших - прихований. проте, ті та інші через низку обставин завжди діють, виходячи з принципу "не нашкодь". якщо людина вважає, що він говорить завжди одну тільки правду - він заздалегідь бреше. навіть, якщо ми застосуємо алгоритм, що в його словах лише істина, ми повинні враховувати, що він може щось втаювати, недоговорювати, а це - хоч невелика, але брехня. це і є компроміс. якщо розглядати народні казки, ми завжди можемо побачити там компроміс між добром і злом. у "червоній шапочці" вовк з'їв бабусю, - перемогло зло, але її потім випустили, в "сніговій королеві" заморозили кая, але потім він "расстаял". і це не лише перемога добра над злом, буває і навпаки, пригадаємо хоч би "бременських музикантів", це - компромісне рішення: може бути і так, і так. головне - гармонія.

хуха-моховинка була лісовою, боровинкою хухою. у старому бору спонвіку жив увесь її рід. вона була наймолодшою серед хух. пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з’являлася. моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м’яким зеленим мохом.

президент- це дуже відповідальна професія у нашій країні. я багато чув(ла) від батьків та дорослих про нашого презиента, що він погано робить свою працю. міркуючи,   я зрозуміла, що я хочу стати президентом.

якщо б я була президентом, то я народові своєї країни: і інвалі, і дітям з дитбудинку,і людям з малоприбуткових сім‘й. я би працювала дуже активно та кропотлив, б кожній людині чим могла.

у цьому творі я прикликаю людей у свого президента країни і інколи йому або прислухуватися до нього, бо президентом може стати не кожен. 

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.