крига на одрі
в цьому році зима
не вігадала білої свити.
часом вже й приміряла,
та хтось її заразу крав.
пощукала,
що ж робити? -
будувала в старій
із торішніх зів'ялих трав.як коли лютувала,стелила рядно ожеледиць.сперечалася з морем,несла сум'яття вітрів.все збиралась на силі.та не встигла огледіться,як проснулись дереваі на одрі лід потемнів.крига буйно ломиласьу відкриті двері протоки.лід кришився, б'ючисьоб каміння і нарешті по одрі –темній, широкій –на останній крижинісамотня чайка пливе.- ти куди ж розігналась? чи, бува, не до самого моря? чайки держаться гурту,а ти відпливаєш одна.а крижина тонка,а крижина майже ну, а що, як їїрозмиє вода весняна? ну, а що, коли їйта удержать тебе несила? затріщить і віпіде вода - дивна людино! я ж маю крила.нащо крилатим ґрунт під ногами?
крила а й правда, крилатим ґрунту не треба.землі немає, то буде небо.немає поля, то буде воля.немає пари, то будуть хмари.в цьому, напевно, правда а як же людина? а що ж людина? живе на землі. сама не літає.а крила має. а крила має! вони, ті крила, не з пуху-пір"я,а з правди, чесноти і довір"я.у кого - з вірності у коханні.у кого - з вічного поривання.у кого - з щирості до роботи.у кого - з щедрості на турботи.у кого - з пісні, або з надії,або з поезії, або з мрії.людина нібито не літаєа крила має. а крила має!
