кожен народ, нація, мають свої звичаї, що сягають у глибину віків. звичаї відображають спосіб світосприйняття народу, те як народ бачить, мислить, відчуває навколишній світ. звичаї стають основою, з якої виникає українська усна народна творчість. вони мають для нас особливий чар старовини.
дивовижною радістю сповнюється моє серце, коли я згадую той особливий урочистий настрій, що панує в нашій сім'ї у святвечір. його ми стараємося провести в селі, у бабусі і дідуся. заздалегідь готуємося до свята: готуємо страви, прибираємо. на стіл під скатертину бабуся стелить духмяне сіно та кладе головку часнику - щоб усі були здорові. в кутку хати обов'язково стоїть дідух - невеличкий пшеничний снопик, прикрашений стрічкою, квітами та пучечками калини. а як цікаво, коли на різдво до хати завітає вертеп! пам'ятаю, як моя молодша сестричка минулого року злякалася переодягненого чорта!
здаєтья, що сміх, веселощі, жарти триватимуть увесь рік!
ще я дуже люблю у вербну неділю ставити гілочки верби. коли всі люди піднімають догори прикрашені букети, то здається, що довкола тебе постає справжній вербовий гай!
урочисто, піднесено і радісно буває біля церкви, коли ми усією родиною йдемо святити пасху напередодні великодня. люди в цей день якось особливо усміхнені і привітні. пасху йдуть святити навіть маленькі діти, які теж несуть у руках свої кошички. не забувають у цей день і про бідних та знедолених. із кожного кошика ві щось на сиротинець або будинок перестарілих. це теж давній український звичай.
ми не прикрашаємо нашу міську квартиру клечанням у свято трійці, але обов'язково сталимо на підлогу аїр. вранці прокидаєшся і одразу відчуваєш запах зелених свят!
чимало цікавих звичаїв є у моєї родини, і я завжди радо їх дотримуюся. я переконана: шануючи звичаї, ми приєжнуємося до якогось невидимого космічного пульсу, шануємо одвічні закони природи, прямуємо до могутньої сили, ім'я якій родина, україна, бог.
