у недалекому минулому, коли наше суспільство керувалося абстрактними потребами загального характеру, а проста людина була таким собі "гвинтиком" велечезного маховика, василь симоненко однозначно заявив:
на світі безліч таких, як я.
та я, їй - богу, один.
з підтексту твору виразно вимальовується опоненти автора, для яких народ - сіра маса, натовп. це бюрократи, апаратники- демагоги, офіційні патріоти, що кожну мить "дбають" про свій народ, насправді обдираючи його.
ця ж думка утверджується кожним рядком прекрасного високогуманного вірша: "ти знаєш, що ти-":
усмішка твоя-єдина,
мука твоя-єдина,
очі твої-одні.
звучить ця поезія пристрасно і переконливо. безпосередньо до нашого покоління звернена фраза: "гляди ж не проспи! ".
творчість василя симоненка в усі часи належатиме україні, бо, як писав олесь гончар, " співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його україна. і він-за прикладом найкращих наших поетів-синівською відданістю їй віддячив, напруженими чесним горінням душі".
