вірний петрів кінь буланко мчав по високій траві. з-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.
ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. петро спрямував буланка пологим схилом праворуч. хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.
стустившись з пагорба, петро пустив вірного буланка тихою ходою. може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. петро підняв лук і почав напинати тятиву.
ось крутий зворот стежки. межи кущів тьопає кінь половий. голову опустив, порваний повід волочиться. кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.
то ж степанів лиско! не дався татарам! бродить степом, сумує за загиблим
підігнавши буланка до охлялого коня, петро зістрибнув. погладжуючи замордованого лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.
петро повів обох коней на дзюркотіння води. напоївши їх у струмку, заходився коло бідного лиска. почав гострими паличками чистити рани. кінь дрібно тремтів. ран було чимало. всі від стріл.
петро набрав у казанок кришталевої води. відійшовши подалі від струмка, заходився сокирою викопувати яму для вогнища. відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. приніс шишок. тоді, трохи поблукавши серед кущів, приніс у шапці вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. висипавши у казанок, добряче помив. це були плоди любки. ще цю рослину називають “люби мене, не покинь”. наші дівчата її у ворожбі вживають. а вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. татари у військовому поході завжди запасаються любкою. п’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. треба тільки вміти приготувати.
