українські народні звичаї і традиції
наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. з прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. у них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. того, хто забуває звичаї, карають бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. у них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.
обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, спас).
сімейне життя традиційно різноманітними та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми — базар, а без них цвинтар". вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам — дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.
дивіться також
новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. у церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, у скрутну хвилину. хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. не можна було приходити з порожніми руками.
говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. за приймаків також вважались посиновлені сироти.
досить довго на україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) — духовного споріднення та взає. цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. зазвичай браталися у присутності односельців. побратимами найчастіше були люди одинокі. цей обряд забезпечував в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.
багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
