Укласі було тихо, попри те, що учнів біля однієї з парт було стільки, що й ніде курці клюнути. раптом двері відчинилися - у них з'явилася дівчина того ж віку із невеличким стосом паперу. - ось, - вона обережно поклала його перед іншими, - прошу вашого карпенка-карого - фиркнула вона, - не розумію, можна й було якусь іншу комеді - то давай, - під'юдив один із хлопців, уважно читаючи сценарій. - "мартина борулю", наприклад. - то це ж також він, - засміявся другий. - знаю, - з єхидним обличчям відповіла дівчина. - олен, то пропонуй, - хлопець відірвався від читання і глянув на неї. - ой, та ну вас, - олена махнула рукою і сіла на своє місце, подалі від юрби. - так, розбираємо ролі, - хлопець почав ритися у тому білому хаосі, що вже панував на столі, і за мить дістав листок із списком персонажів. - та-а-ак, - протягнув він. - влад, не вмикай розумника, - підігнав його хтось. - коля, й без тебе розберуся, - відрізав влад, пильно придивляючись до тексту. - кажи швидше. - герасим калитка! - майже не викрикнув на весь клас. - я! влад скоса подивився на добровольця. - вася, з якого дива? - а чому й ні? - він гордо підняв голову. - та нічого, - він глянув на дійових осіб у списку, - здається, ти б краще клима зі - а хто то? - василеві очі заграли цікавістю. влад награно закашлявся: - робітник. вася поник. - а що там у нього? - та не знаю, - влад гортав сторінки комедії, - герасима бачу, параску бачу, то постоїш. клас засміявся. - ага, вже, - ображено пхикнув вася, - герасимою буду. - ще раз запитаю: з якого дива? - усміхнувся влад, - ось максим є, здається, більше на хазяїна землі схожий. - а я що, не хазяїн? - вася випнув груди, від чого дівчата прикрили губи, що він не бачив їхнього сміху. - та ні, - засміявся коля, - так ти більше на індика схожий. влад мовчки дивився на нього. всі знали про його прагнення скрізь показати себе. танцювати? вася! співати? вася! грати на гитарі? вгадайте хто? от тільки все виходило не дуже. що ж, може тут щось краще буде, але навдрядчи. та й хто захоче майже півсценарію вчити? - бери, - влад подав йому якісь листки, - вирізай свої слова. так, наступний на аукціоні. наступна, точніше, параска. далі вже їх вася не слухав, лиш мовчки і з сопінням вирізав репліки. він їм покаже, як потрібно грати. ото буде вищий пілотаж! *** далі були канікули. ніхто не виходив: всі сиділи вдома, вчили слова. недарма: фестиваль, заради якого ця вся катавасія й почалася, в перший день навчання опісля вихідних. лиш в останні дні канікул збиралися на репетиції. не було лиш васі бондаренка. то боліє, то не може, то ще щось. аби хоч слова нарешті зібралися. як тільки вася зайшов до класу, відразу до нього, наче реп'ях, причепився влад: - ти де був? чому пропускав репетиції? слова вивчив? вася понишк. - ні. весь клас загудів. хлопець засоромився, але опускати рук не хотів: він не з таких. - я вивчу слова, - махнув він рукою, перед виступом мені вистачить часу! ви сумніваєтеся, що я відповідальний? влад не знав, що й казати. він лиш сів назад на своє місце, обурений.вася швидко сів за своє і почав вчити. у будь-якому випадку, робив вигляд.***фестиваль у розпалі. людей наче у вулику.- ну що? - влад знову причепився до васі.- вивчив, - тріумфально викрикнув хлопець.почалося.вася вийшов на сцену. ось його репліка. він вже відкрив рот. і відразу замовк.запал тиша, яка тривала наче вічно, покриваючи акторів ганьбою.- - на все, що він спромігся.всі зійшли зі сцени похнбплені, дивлячись на васю із люттю. він і сам не виглядав щасливим.- ну що, - влад поплескав його по плечу, - відповідальний ти наш.p.s.: текст недосконалий і великий. думаю, що зумів підкинути вам ідею для написання вже свого. ; )
Спасибо
