своєрідність визначення і розв'язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю івана нечуя-левицького "кайдашева сім'я") глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою івану семеновичу нечую-левицькому створити справжній шедевр української національної культури - повість "кайдашева сім'я". письменник з великою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім'ї кайдашів. проблема батьків та дітей є провідною темою багатьох творів як у світовій, так, зокрема, і в українській літературі. проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти кайдашів. внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей. але є, на мій погляд, тут ще один аспект - віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відпові гострим опором. та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. важко до них пристосовується родина кайдашів, що складається з двох поколінь. думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" - "твоє" та "старість - молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти". нечуй-левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстерні стю: він створює на сторінках повісті родину, де у кожного її члена свій, несхожий на інші, майже протилежний характер. але всі вони об'єднані однією ідеєю: мати побільше "свого". старий омелько кайдаш - працелюбний стельмах, але знівечений духовно і фізично панщиною. пияцтво поглиблювало його бездуховність та егоїзм (у сцені його відмови полагодити дорогу). у жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя кайдашихи, хоч у глибині душі вона добра і турботлива. представниками молодого покоління виступають сини карпо і лаврін та їхні жінки мотря і мелашка. характери у них протилежні: черствий та рішучий карпо контрастує з поетичним лавріном, який "собі на умі". наприкінці повісті ми вже бачимо братів, що мало чим відрізняються один від одного: безперервні родинні сутички за "моє" і "твоє" зробили їх егоїстичними та впертими. в атмосфері грубості міняється і ніжний характер мелашки, уподобившись сварливому характеру мотрі. конфлікт тимчасово згасає, коли всохла груша: сім'ї помирилися. та тільки мені чомусь здається, що із висиханням груші "всохли" і родинні взаємини. так, сварок, може, вже й не буде. та чи буде родинна єдність? тільки мир і взає можуть принести щастя і впевненість у майбутньому, а це, на жаль, мені вбачається уже втраченим безповоротно.
