є ще люди сонні, наче сови,
а глухі до слова - це найгірш.
ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки - це ж як вірш!
називний питає: хто ти? що ти?
хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
родовий доскіпує свого -
хоче знати він: кого? чого?
і про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
все давальний дасть - не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
у знахідного свої потреби:
він - кого? і що? - питає в тебе.
і кого всі ми за друзів маєм,
і що друзі роблять нам навзаєм?
а орудний хоче знать: ким? чим?
у труді орудуй разом з ним.
хоче знать: що здатний ти утнути?
чим ти сильний? ким ти хочеш бути?
а місцевий - де? в якому місці?
хоче знати - у селі чи в місті?
кличний закликає всіх навколо:
гей, іване, петре чи миколо,
ви не будьте сонні та байдужі -
у житті нема нічого згірш.
рідна мова! в ній слова - як ружі,
а самі відмінки - наче вірш.надеюсь может тебе ето : )
