великими пластівцями сиплеться сніг, покриваючи тротуар і проїжджу частину вулиці, дахи будинків, гаражів, осі на гілках дерев. я виходжу зі свого під'їзду попереду тьмяно світить одинокий ліхтар, навколо нього в'ються сніжинки. іду посеред дев'ятиповерхових сірих будинків, що вражають своєю одноманітністю і сумовитістю. ще шість годин вечора, але вже темно. світяться вікна будинків. там, за вікнами, своє життя, свій маленький світ. мені подобається, проходячи повз будинки, спостерігати за вікнами: різні штори, вигадливі, з мереживами, сучасні жалюзі. світиться вікно - значить, кипить життя, значить, там тепло. ось попереду шістнадцятиповерховий будинок. на тлі дев'ятиповерхівок воно виглядає своєрідною свічкою. на першому поверсі комерційна аптека, в прибудові зоомагазин з пам'яткою - котом васьком, який лежить на прилавку. потім ще одне схоже будівля з кафе на першому поверсі і знову вдома, вдома.все це справа, а зліва проспект з нескінченно снують автомобілями. іноді здається: не будь світлофорів, не зміг би перейти на протилежну сторону вулиці - так багато машин. світлофор змушує цей мчить потік на хвилину призупинитися, щоб дати можливість пі перейти вулицю. і знову шум, світло фар. рух, рух, рух. це моя вулиця. сучасна, галаслива, така, як і багато хто в нашому місті.
