Це
напишіть будь ласка стислий переказ цього тексту ↓


перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.


впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою во­дою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушни­ком, казали приповідку: «бог на поміч». брали борошно, вне­сене із комори, і починали пересівати.


у неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим кисло­го молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.


розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, уку­туємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».


ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.


доки варилося снідання, мати місили тісто. коли ж, наре­шті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли робо­ту, а потім починали викачувати хліб.


легкими рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.


доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. розіславши капустяний лис­ток поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули ло­пату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…


згодом ненька у піч, витягують буханець, ва­жать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…


і як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здо­ром. верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».


хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.

якщо ти знаеш що таке компромат то ти швидко рішиш це завдання

людина» — багатозначне слово. воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. у такому випадку де слово пишуть з великої букви — людина…що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися людиною? одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «що потрібно? нічого! я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. а з великої букви чи з малої — неважливо. яка різниця? » відполімо: різниця дуже велика. пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на землі, але вони не можуть називатися людьми. від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. нас відрізняє людяність.для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. однак головне — любов до ближнього свого. всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна , потрібне співчуття. хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? і саме від вас сподіваються отримати необхідну ? подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! так чому ж багато хто з нас забуває про це? розпові, що іноді, коли на кішку собаки, інші кішки починають захищати її, у бій з суперником, набагато сильнішим від них. слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? однак не всі, далеко не всі. знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання “людина”. це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. не обов’язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім’я людяності тут, поруч з нами. так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас людьми, — людяності. тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. і звучатимуть у душах людей слова василя симоневка:

зароблена копійка краща за крадений карбованець.

з'їдений перед роботою хліб вирощує ледарів.

  і тисяча мудреців не дістане кинутий дурнем у криницю камінь.

знання-знан-ня(2 : `а]-6 букв,5 звукiв, тому що звук [н]-м`який та довгий.