ми з денисом дружимо вісім років, ще коли ходили до дитячого садка. разом прийшли в перший клас однієї і тієї ж школи. ні в нього, ні в мене немає братів і сестер. напевно, тому наша дружба така міцна. правда, буває, ми сваримося, не завжди уважні один до одного, але обов'язково до своїх днів народження ретельно вибираємо подарунки. знаємо кожну річ, яка є в кожного, знаємо бажання і мрії один одного. звичайно, не завжди є можливість таку мрію здійснити. не можу ж я подарувати денисові парашут, а він мріє про нього, збирається спускатися з п'ятого поверху. не можу навіть поки що й кінокамеру подарувати — це теж його мрія. і от думаю, думаю, особливо коли підходить січень, а в нього день народження 2-го. рішення мені підказала моя кішка, яка народила двох чудових кошенят. у дениса кішки немає, але я не знаю, як поставляться до подарунка (кошеняти) його батьки. він-то грається з моїми часто і з задоволенням, але нічого не каже про те, чи хоче сам завести кішку. на день народження я зав'язав на шию кошеняті величезний блакитний бант — під колір очей, пригорнув його разом із бантом міцніше до себе, і відправився в гості. цей день я ніколи не забуду: денисові принесли в подарунок трьох кошенят: крім мого, білу пухнату кішечку з червоним бантом і рудого котика з темно-коричневими , дуже тихого й зляканого. розгубилися всі: і ми, і денис, і його батьки. від розгубленості дорослі забули подумати, чи хочуть вони взагалі кішку в дім. у дениса залишився один — тихий рижик. ми своїх із бантами начебто носили в гості: вони грали, бігали, смішили всіх своїми стрибками й , а рижик, забившись у куточок, дивився на них з осудом. його й вибрали за зразкову поведінку і скромність.
