ть будь ласка. Провідміняти словосполучення: тисяча дев’ятсот тридцять восьмий переможець​

весной листья калины светло-зеленые, летом зеленые, осенью красноватые. из них делают наливку, начинку для пирогов; калиновый сок является хеномелес имеет целый ряд великолепных садовых форм, различных по золотистую смородину иногда формируют не в виде куста, а в виде деревца на штамбе, высотой 70 см.

мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих накшталт «яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш? » або «ким мрієш бути? ». у молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, шо моя мрія — бути таким, як карабас-барабас або бармалей. але то було усе несерйозно і необмірковано. згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. я посварився з усіма своїми друзями. спочатку ходив «півнем», високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. чомусь я тоді так думав. але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. батьки відразу відчули, що у мене неприємності. одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. з тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? мабуть, причина у мені. я дивився на батька і хотів бути таким, як він. мій батько — посадова особа. у нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. він знає так багато! на день народження тата з ранку і до вечора телефон не замовкає. а за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. я так хочу бути таким, як батько, — щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. з тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. а ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.

вважаю, що професія займає друге місце по важливості в житті сучасної людини ( після родини). бо вона дає можливість не тільки заробляти на харчі, одяг та розваги, але й реалізувати себе, отримати повагу оточуючих. людина потребує знання, що вона необхідна іншим, важлива для світу і прийшла в нього недарма. все це може дати їй професія. а для того, щоб приходити з радістю на працю, потрібно, вибрати те місце, яке більш за все буде відповідати характеру і інтересам самої людини. мрійливій буде важко на бугалтерській роботі, бо там вона ніколи не зможе реалізувати свої мрії. тому, хто полюбляє точність та порядок, майже неможливо стати дизайнером чи письменником, бо там без польоту думки, без нестандартних рішень можна втратити не тільки повагу інших, але й сенс життя.

для того, щоб вибрати своє місце, треба розуміти себе, свої надії, мрії та можливості. інакше саме життя може стати нестерпним. 

описати поняття «щастя» неможливо, можна описати відчуття, відчуття, етан. відчуття щастя може виражатися ледве помітно, коли подивишся в очі людини, а вони випромінюють радість, захоплення. або ж «відверте» щастя, коли людина здатна полетіти, злетіти до хмар, обійняти всю землю. буває щастя, коли отримав те, чого давно бажав. а буває, коли побачив захід неймовірних фарб або веселку в півнеба. людина — дивне створення. він може роками пам'ятати погане, а хороше забути наступного ж дня. тоді як такій людині представляється історія його життя? як суцільний кошмар, одні образи і неприємності, розчарування і хвороби. навіщо тоді такій людині дано життя? він «коваль свого щастя», він творець своєї обителі, він художник, який забарвлює мир своїми фарбами, він творець свого кола друзів. на що ж він скаржиться? у іншої людини, здавалося б, нічого не немає, він не обріс матеріальними цінностями, не влаштував свій побут, але душа його співає, він відкритий, він вміщає весь світ і готовий поділитися тим, що доступно всім, потрібно тільки уміти бачити і відчувати. чому, наприклад, старість виглядає так по-різному? одна літня людина вічно в суєті, турботах, йому цікаво жити, він поспішає обмінятися з життям враженнями, він виглядає молодо, від нього заряджаєш здоровою енергією. а інший — пенсіонер, у вічній заздрості до молодості, що нічого не встиг, недоробив, недобудував, неполюбляв. а хто заважає робити це зараз? адже роки йдуть, і ти ще живеш! пішла молодість і зрілість, прийшла мудра, добра старість. чому одних людей похилого віку люблять, інших немає? одного побачиш на вулиці і закохуєшся, а від іншого біжиш, стрімголов. щастя доступне в будь-якому віці. наскільки багатий внутрішній світ людини, настільки і різноманітне відчуття щастя. якщо малюк кричить від того, що він хоче морозива, в результаті виснажені батьки купують йому жадане «ескімо». чи щасливий малюк? ні, хоча на його обличчі читається явне задоволення. він просто отримав той солодкий шматочок, який хотів, а його батьки згодом лікуватимуть його ангіну або не зможуть купити хліб, оскільки гроші витрачені на солодкість. щастя повинне бути об'ємним. якщо воно стосується тебе одним боком, то іншим сполучає тебе з тим, що викликає радість. наприклад, сонце — це щастя: воно обігріває мільярди людей, показує мир в своїх променях. воно одне на всіх. тому ніж більше людей охоплено цим неймовірним відчуттям, тим багатше вони проживатимуть свої життя, ділячись ним з тими, що оточують.