дім, у якому мешкає моя сім’я, багатоповерховий. кілька сотень людей живуть у ньому. увечері, коли на вулиці зимно і мерехтять жовтаві очиці ліхтарів, я сі біля вікна і починаю мріяти. я уявляю собі, що наша багатоповерхівка вже не будинок, а величезний корабель, який пливе крізь море білої зими, мов той криголам. так багато людей у будинку, такі вони мають різні почуття та бажання! але ж пливе будинок-корабель, і всі ми на ньому пасажири.
на справжньому кораблі мають бути чистота і порядок. у нашому будинку чистоту і порядок забезпечують самі мешканці. і це зовсім не важко: треба просто слідкувати, щоб стіни були охайні, сходи — вимиті, стеля — без плям. я колись чув, що держава нагадує корабель так само, як і наш дім. на мій погляд, для того, щоб навести порядок на палубах і в трюмах держави-корабля, теж достатньо щирого бажання більшості людей.
улітку будинок, у якому я живу, нагадує вже не корабель, а заміську дачу: хльопає підсохла білизна, галасує малеча, прогулюються двором літні люди. щасливий час — це літо! але чомусь мені впадає в око те, що рік за роком у нашому будинку все більше літніх людей і все менше дітлахів. що ж станеться років через двадцять з нашим великим будинком? я сподіваюся, що все буде гаразд і з ним, і з усіма нами.
дім, у якому я живу, — це частина мого міста, а місто — частина цілої держави. я впевнений, що той, хто любить свій дім, не може не любити своєї держави.
