1) Усі типи зв’язку (безсполучниковий, сурядний і підрядний) характерні складній синтаксичній конструкції: …

а) Більшість приматів живе на деревах; сильними гнучкими пальцями вони можуть тримати їжу та різноманітні предмети й маніпулювати ними.
б) Сонце й повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що кожен розуміє, що надворі стоїть весна.
в) Кажуть, що кожна людина заслуговує на щастя, але не кожному судилося бути щасливим: вищі сили розпоряджаються нашими долями по-своєму.
г) Кохана, мила, люба, рідна, коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

2) До складних речень з різними видами зв’язку належать синтаксичні конструкції:

(правильні декілька варіантів)

а) Зростала певність, що все скінчиться добре,— і Соломія зазнає ще щасливого життя.
б) По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чорний колір.
в) Соломії було якось особливо весело і легко сьогодні на душі, так здорово дихалось морозним повітрям, усе погане, що було в житті, відсувалося назад, блідло.
г) Глибока ніч цілою вагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.
д) Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнюючись, і турки заслухались.

а)йти, бігти, мчати

в) хвилюватися,   бентежитися, турбуватися

людина» — багатозначне слово. воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. у такому випадку де слово пишуть з великої букви — людина…що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися людиною? одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «що потрібно? нічого! я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. а з великої букви чи з малої — неважливо. яка різниця? » відполімо: різниця дуже велика. пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на землі, але вони не можуть називатися людьми. від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. нас відрізняє людяність.для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. однак головне — любов до ближнього свого. всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна , потрібне співчуття. хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? і саме від вас сподіваються отримати необхідну ? подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! так чому ж багато хто з нас забуває про це? розпові, що іноді, коли на кішку собаки, інші кішки починають захищати її, у бій з суперником, набагато сильнішим від них. слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? однак не всі, далеко не всі. знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання “людина”. це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. не обов’язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім’я людяності тут, поруч з нами. так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас людьми, — людяності. тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. і звучатимуть у душах людей слова василя симоневка:

була похмура осінь. падав дрібний дощик. він так падав, з таким звуком, наче перлини розсипаються. світилосонечко. коли падав дощ, переливалися від сонця смужки туману. дощик щось мені шепотів. він говорив мені щосьсумне. я розуміла. він сказав мені, що осінь настала, що сумно мені, дощику. птахи не співають, і мені, дощику, дужесумно. мені стало шкода дощику. сонце заспокоювало мене. бідний дощик! перлини падали і падали сонце зайшлоі ще сумніше стало. дощик пройшов. і я пішла додому. і дощик мені хмаринкою , як рукою. ось яка буваєсумна осінь.

журналістський факультет дуже популярний сьогодні. студентський гуртожиток зачиняється об 23: 00.сьогодні контрастна погода.шістнадцять котенят виступали в цирку.мій друг василь дуже хвастливий.пестливе котеня пригорнулося до мене.гіганський ведмідь утримується в зоопарку.у мене дуже гарний запястний браслет.туристський автобус їде в гори.членство в цій групі мені дуже важливе.