У якому реченні неправильно розставлені розділові знаки?

А Сміється й Зіна, і зеленкуваті очі її, як дивний кришталь, блискають при поворотах усякими кольорами (В. Винниченко).

Б Душа шукає волі й визволення, а не буйних наско­ків, коли ж немає на перемогу надії, коли прирік сам Господь нас на загибель, треба скоритися його волі... (М. Старицький).

В Гнат ніколи не ходить пішки він, або їздить із кучером лінійкою або верхи на сільрадівському жеребці Дунаї осідланому старим горіховим сідлом, що взяте не менше як на двадцять мідних заклепок (Григорій Тютюнник).

Г А в артілі він був ще вибагливіший, ще нещад­ніший: скіпався до свинарів, що не бережуть відер, корит, що на тому, мовляв, тижневі зроблено десять нових корит, а де вони тепер? (Григорій Тютюнник).

12. У якому реченні правильно розставлені розділові знаки?

А Старий ви ться погляд його розбентежений він помітно навіть схвильований: чабан здавна чулий до неї, до цієї одвічної краси степу (О. Гончар).

Б Звіра жене голод, а ситість гамує його шаленство; гонителів же наших не вгамовує ніщо: ні благання наші, ні стогони, ні ріки гарячої крові - ковзаються, тонуть у ній жертви й викликають лише вящу лю­тість у ворогів наших, непогамовне алкання крові... (М. Старицький).

В Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць схожих на вершників що поснули з піднятими забралами, усе потонуло в безобрійній німій тиші (В. Дрозд).

Г Коли б вона засмутилась я б ласкаво, трошки іронічно показав би їй, що через таку дурницю сумувати не годиться (В. Винниченко).

моя подруга мріє стати модельєром. сьогодні вона прийшла додому засмучена й сказала, що викладач у технікумі, де вона навчається, запропонувала їм створити концепцію сучасної моди. і от дівчина сидить розгублена і не знає, з чого почати. я щиро хочу подрузі. і отже, роздумую тепер над цим складним завданням. якою має бути сучасна мода? причому мене питання цікавить ще й тому, що я намагаюся дотримуватися моди й не хочу при цьому виглядати погано.  перефразовуючи відоме російське прислів'я, хочу сказати: нове — це старе, яке вже добре забулося.  якою має бути сучасна мода. то, може, варто просто пригадати, що сама я люблю одягати. ось висять на спинці стільця мої не такі вже й нові джинси. варто подякувати тим жінкам, які перші наважилися одягти штани. це немовби відкрило для жінки нові боки життя, дозволило стати більш активною, динамічною. я сама люблю одягати зручні джинси. отже, тепер я розумію, що мода повинна створювати зручні речі. жінка мусить почуватися комфортно, а не так, як почувалася б, будучи затягнутою у щось металево-шкіряне з клаптиками і вервечками. однак, кожна жінка прагне бути красивою, і, значить, зручні речі мусять бути красивими, якісними, добре пошитими, сучасними, врешті. крім того, мода повинна враховувати індивідуальність, адже не кожна жінка може собі дозволити міні-спідницю, так само як не кожна красиво виглядатиме в максі!   отже, роблю висновок про те, що мода має бути різною! вона має залишати простір для творчості й індивідуальності, а не перетворювати всіх на однакових істот, ніби випущених з одного конвеєра!

я розумію значення цього прислів*я так: птахи, які встають раніше, встигають пити росу . птахи, які пізно -не встигають . їм нічого не дістається. так само відбувається і у людей.х то рано встає, той все встигає.кто пізно встає, той нічого не має.зробимо висновок: треба усе робити вчасно ,щоб не запізнитись. коли усе робиш вчасно, то і в житті усе буде гарно.

весною калина розквітає білим цвітом.і нагадує нам дівчину в білому вбранні.а зелені листочки роблять її ще гарнішою.красива вона восени,коли червоніють її ягоди.листя стають багряними. калина - символ українського народу.її садять біля хат.

1)осеньосень… ты пришла, как всегда, незаметно. еще вчера было лето с его буйством зеленой листвы, теплым солнцем, от которого искрилось беззаботное синее небо. ты пришла, и сразу стало понятно: это неотвратимо, и это всерьез. ты вошла в город незаметно, но сразу вступила в свои права, потому, что ты не умеешь иначе, потому что ты – королева…ты королева грустных дождей и печальных утренних туманов, черных мокрых деревьев, обнаживших свои души, и желтых листьев, шуршащих под ногами. ты прекрасна в своей тихой задумчивой грусти и неразгаданной вечной тайне, которую всегда приносишь и уносишь с собой, оставляя ее частицы в душах тех, кого ранишь в самое сердце.  ты всегда готична и всегда мудра. не все понимают и принимают твою мудрость и порой тебя за грусть. но эта грусть необходима. потому, что осень – это всегда очищение души после летней беспечности и беззаботности. осень – это время думать о вечном и время постигать вечность. это время расставания со всем искусственным и превнесенным в себя со стороны, время обретения себя. осень – это время постижения самых сложных и, одновременно - самых откровенных и очевидных истин, которые всегда были рядом, но оставались скрытыми от глаз в другое время. осень – это время самых пронзительных чувств, самой прекрасной и самой трагичной любви. осень – это время жить, время умирать и время возрождаться.позволь мне любить тебя, королева-осень. позволь подниматься высоко-высоко в твое до боли голубое, пронзительное небо в обрамлении золотых листьев. позволь впустить в душу твои затяжные дожди вместе с их чистотой и откровенностью их чувств. позволь надышаться твоим прозрачным холодным воздухом, пахнущим сыростью и одиночеством. позволь опускаться на землю твоими утренними туманами, целуя его капельками отлетающую листву. позволь умирать с каждым сорвавшимся с ветки листом и погружаться вместе с ним в сладостный сон на усталой земле, даря ей тепло и покой в преддверии долгой зимы. позволь мечтать о недолгом «бабьем лете» вместе с осенними цветами, которые всегда прекрасны в своей неброскости. позволь смотреть в низкое, затянутое серыми тучами небо карими глазами упавших на аллеи каштанов. позволь мне любить тебя, осень. позволь мне чувствовать себя любимой тобой…