Укажіть ряд правильних відмінкових форм складених кількісних числівників А. двумстам п'ятдесят дев'яти учням, вісімдесятьма п'ятьма працівниками.
Б. сьомастами тридцять а шістьма робітниками, сорока п' ятьом учителям.
В. п'ятистам семи десяти восьми студентам, шістдесятьма вісьма хлопчиками.
Г. двохсот сімдесяти п'яти гривень, дев'яносто семи учням. ​

у великої людини два серця - одне спливає кров'ю, інше стійко терпить.

серце зроблено з тканини, яка дуже легко розривається і дуже легко лагодив.

людське серце не знає меж, людський розум обмежений

  слово - тінь справи.виражай смертними словами безсмертні речі.менше скажеш слів, швидше справиш справу.

на вулиці прекрасний ранок. легенький морозець, але річка вже покрилась льодом. друзі побігли до села.   там неподалік невеличке, але глибоке озеро. хлопці вирішили покататися. лід твердій але з дирками. коли хлопці дійшли до середини він почав тріскатися.   як тільки вони зробили крок, то вмить провалилися.

хлопці щодуху вибирались, але тільке більше ламали лід.   тут їх побачили дорослі

  а дальше сам) 

[ш`ч`ічки] 5 букв,6 звуків  [волос`: а] 7 букв,6 звуків..

там ще наголоси зверху мають бути)

після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і вів її прогнав. що, мовляв, од неї й слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота. ще задовго до від'їзду й перед самим від'їздом він бігав до річки, хотів побачити сім'ю дикої качки. але так і не побачив. переконував себе, що каченята вижили, але подалися в інше місце. а коли зладнали чемодани й сідали в машину, щоб їхати на вокзал, то юрко все не хотів сідати. казав, що ліхтарика забув, а коли ліхтарик виявлявся в батьковій кишені, то казав, що ножик десь пропав. усе затягував від'їзд, ждучи, чи не появиться тося. і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась. — поклич її,— сказала мати юркові, — а-а,— махнув той рукою й одвернувся, скривившись. — поклич, попрощаєшся. але поки їхав у машині, то тільки про те й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла