Якось, їдучи до бабусі в електричці, я почув розповідь літньої жінки про події, що відбувались в цих місцях під час війни. - я тоді зовсім дівчинкою була, - згадувала вона. по селах тоді німці стояли - окупаці школу закрили, їсти було нічого, і ми, дітлахи зовсім, вічно шукали що попоїсти. то на старому пасовищі печериць наберемо, то гусячого луку та кропиви на березі ставка нарвемо, все матері. нас у неї троє було, а тато на фронті. голодували ми тоді дуже. але це було дуже ризиковано - треба було уникати вояків. вони спочатку стріляли, а потім вже дивилися, у кого або не дивилися. шмальнув з автомата по кущах - і далі пішов. так у мене твариш загинув. а коли червона армія почала наступати і бої були майже поряд, зовсім страшно стало. бої тут були запеклі стара позітхнула і додала: бачу, що ти, напевно, у село до бабусі їдеш. це діло але, хлопче, будь дуже обережним у лісі та на річці. тут до цих пір снаряди та міни, що не розірвалися, іноді знаходять. не дай боже постраждати. побачиш щось підозріле - не чіпай, зразу кажи дорослим, нехай викликають саперів. поржавіли ж усі, і вибухнути можуть легко. я подякував літній жінці за пораду і вийшов на своїй зупинці. і потім цілий день я згадував стареньку бабусю, яка стільки пережила у своєму житті.
Спасибо
