Ятиждень тому написав цей твір: це був суботній вечір, рік тому. я повертався з річки. підійшовши до дому, почув якийсь тихенький і жалібний голосок. раптом біля своїх ніг побачив пухнасту грудочку. я простяг до неї руку і тут же інстинктивно відсмикнув: грудочка надулась, широко відкрила рота й зашипіла. це було дитинча якогось птаха. чомусь воно не спурхнуло від моєї простягнутої руки. мабуть, пташеня було поранене або хворе. хоч би як там не було, я вирішив йому , тому що люблю тварин. згодом, я дізнався, що то було дитинча ластівки. воно, напевно, впало з гнізда і поранило своє крило. мені було його так шкода, що я пташку взяв до себе додому. мама не заперечувала, а навпаки, підтримала мене і ! я за ним слідкував день у день, доглядав, а через два тижні нарешті він зміг стати на свої тонісінькі ніжки. на наступний день міг ходити. так минуло декілька місяців і моє пташеня могло вилетіти у безмежне небо, у якому, надіюся, знайшло свою матір . я не знаю, що було б з ластівкою, якби мене не було поруч з тваринкою у тому місці і в той час. але я радий, що так трапилося і я зміг комусь .
Спасибо
