твір за романом панаса мирного «хіба ревуть воли, як ясла повні? ». роман панаса мирного «хіба ревуть воли, як ясла повні? » не тільки широко охопив соціальні явища дійсності, а й дав справжню галерею образів селян і панів-кріпосників, що сприяло багатогранному розкриттю своєрідності характерів та поведінки головних персонажів. спробуємо розглянути образи цих персонажів — чіпки та грицька — і порівняти їх. почили своє життя чіпка і грицько однаково: обидва з бідної сім’ї, де вже дуже давно не бачили достатків; обидва однакових років, але грицько — сирота. разом жартують, разом сумують, разом нівці пасуть, разом їдять «сухарі — чорні, як земля».
але настав час, коли треба було кожному з них вибирати свій шлях. пише панас мирний: «грицько — не промах». зрозумів, що «годі за вівцями ганяти — бо невеличка з них користь…» пішов на заробітки, проходячи повз магазини, роззявляв рота, дивуючись на багатство. заворушилась у грицька заздрість у серці отруйною змією: «ач, як люди живуть! » вже тоді зароджуються скнарість, крутійство, що зроблять згодом з цієї людини інди-відуа-ліста-власника. але вмів працювати грицько, умів і любив: «працює, як хазяїн, завжди веселий, спокійний». і тут вони однакові з чіпкою — обидва хазяйнують, обидва працьовиті. проте не однакова у них мета в житті. у грицька мета — одружитися з багачкою, щоб «до свого добра приточити ще й жінчине, щоб вийшло одно, та велике», — а в чіпки — мета знайти правду, вірно служити громаді.
з того часу розходяться їхні шляхи: правдошукач чіпка не погоджується з психологією «вола», який завжди робить те, що скаже хазяїн, і потроху, не знайшовши відповіді на свої питання, скочується на слизький шлях. а грицько тихо й мирно живе у своїй «теплій та ясній, тихій та щасній хаті», ростить діточок, не «суне» носа куди не треба, бо «своя сорочка ближче до тіла». та й чіпці радить: «а нема правди, то живи так, як і всі живуть». ось тут найкраще і виявляється дрібновласницька психологія грицька. навіть його дружина христя засумувала після чіпчиної сповіді, після його гарячих слів про неправду, що зараз панує на землі; та тільки не грицько. казав чіпка: «а якби була правда, то цього б не я б ніколи не став таким, яким ви мене бачите…» та нічого не казав цей «хазяїн», хоч і відчував у глибині душі, що правду говорить чіпка. зробився грицько перевертнем, сидів тихо, нікого не чіпав, щоб і його ніхто не займав.
не така доля судилася чіпці: не могла мовчати ця горда, непокірна людина, але пішла не тим шляхом, щоб згодом стати вбивцею. багато жорстокої ненависті в його словах: «а все люди, все люди. вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи». гнів свій топить у чарці; там, у шинку, і знаходить чіпка собі «друзів»: луш-ню, матню і пацюка. починається «красиве» життя. чіпка бешкетує, пиячить, «кожнісінький день ґуля та й ґуля». так починається моральна деградація особистості. людина стає більш подібною до звіра.
але згадаємо «голодну волю» та повстання селян. як героїчно поводить себе чіпка, і як поводить себе грицько. чіпка, як справжній захисник ідей селянства, підтримує односельців, особливо турбується за діда уласа, у якого був підпасичем разом з грицьком, бо «підняли москалі» його. тому й гукає він грицькові: «ти бачиш? кров безвинно ллється… діда уласа ледве живого підняли на вітер. не » що ж робить грицько? грицько «не одказав на це ні слова — та мерщій від чіпки, та в чужий город, та й присів за тином». чіпку ж було так вибито, що він «устав — наче з хреста знятий», зате грицько прийшов живісінький додому, та ще й почав вихвалятися перед хри-стею своїм боягузтвом та підлістю. кому ж у цьому випадку ми ві перевагу: чуйному «волоцюзі» чи хазяїнові, що зрадив найкращі почуття людини? звичайно ж, правдошукачеві чіпці, у якого в серці живе поряд з ненавистю до людей і щира любов.
добре хазяйнують грицько та чіпка на своїх полях, мають добрі хати і добрих жінок. але заздрить цей невсипущий хазяїн колишньому гультіпаці за те, що взяв чіпка за галею добрий посаг. тому і завжди скаржився перед ним на свої нестатки, хоч завжди значно перебільшував, щоб розчулити чіпку, щоб отримати . непотрібні грицькові ні громада («та й на громаду плюнь», — каже він чіпці), ні правда — ніщо. він прагне бути осторонь будь-яких суспільних подій, «люто» працює, керуючись егоїстичними мотивами індивідуаліста-власника, внаслідок чого стає тим нагромаджувачем, який скнарістю, крутійством, а то й пограбуванням свого біднішого ближнього згодом досягне становища глитая. тому він позбавлений позитивного начала і не стільки протистоїть чіпці, скільки відтіняє його образ.
