Іть скласти лінгвістичну казку, про дружбу іменника та прикметника

жили собі в країні знань дві частини мови іменник   та прикметник. і були вони добрими  друзями.   в кожного була своя роль, своє значення в українській мові.

та якось, одного разу  вирішив прикметник, що він головніше від  іменника. образився іменник і вони посварилися.

зовсім погано стало прикметнику без іменника, зрозумів він свою помилку.

і пішов до іменника просити пробачення.

прийшов і говорить:   " без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна нічого зрозуміти.пробач мені ".  і звичайно іменник пробачив прикметника.

і стали вони знову друзями. але тепер кожен з них розуміє свою роль в країні знань і поважає іншого.

    був теплий літній день. вулицею йшов старенький дідусь. йому було жарко, хотілося пити.  у тіні яблуні була лавочка, а біля неї гралися діти. змучений дідусь присів перепочити .  

      тут   до нього підійшов хлопчик та спитав – вам зле?   може вам потрібна  ?

    - ні, відповів дідусь. просто дуже хочу пити.

тоді хлопчик достав  пакетик соку і  дав його дідусю.

    - пригощайтеся   дідусю – сказав він.  на що дідусь, відповів йому подякою. 

багато речей українці прикрашають вишивкою. це дуже древня національна традиція.

широко розповсюджені деталі узору українських вишивок є древніми символами, значення яких не завжди зрозуміле нашим сучасникам. вчені стверджують, що пращури могли читати вишитий рушник, як книгу чи пам’ятну записку. також вишивкою оздоблюють одяг, наприклад, сорочки. вишивка має бути різною в залежності від статі, віку, сімейного та соціального статусу.

на жаль, багато традицій зараз забуваються, ми можемо і повинні їх зберегти.